Де ти блукаєш, мій поете? Кому вірші свої ти пишеш? А, може, не вірші, сонети, Шо не мені, а іншій лишиш? Спіши! Бо я сто літ чекаю! Душі вибілюю фіранки... Прилинь! Я, може, упізнаю, Ми розмовлятимем до ранку. Я покладу тобі на руки Увесь полин мойого жалю, А ти збагнеш жіночі муки Життям посаджені на палю! Я сподіваюся на тебе... Я так тобою, друже, мрію! Прошу прихильності у неба, Жаринку віри в серці грію...
А може жіночки у тому й винні, Що ваблять зір чужі чагарники? Поетів зустрічають скрізь гостинно, А поетес, погодьтесь, навпаки!.. Слова ж які пам'ятні ''... жіночі муки Життям посаджені на палю!'' Вже лише за них - 5.
То ви такий, Василю, як написали? А я не вірю:І поети бувають газдами і кохати вміють...Справа в тім, що я просто за життя Свого поета не знайшла...А так шкода. Він ходив іншими шляхами.А ви- майстер.Успіхів!
"люблю поеток" - вірю Мишо! Скажи на вушко, тільки тихше, під соусом чи з перцем може тобі поетки кращі? Схоже смаки ми маємо подібні - люблю поетів, у солінні. Щоб здобрене було слівце, терпким, пахучим, як оце у сайтівських поетів часом! Хоч є вірші, як хліб із маслом, є і такі, що наче каша... Не сайт, а кухня майже наша)))
Я не блукаю - я чекаю. Чекаю... Ні! Мабуть, читаю... Та ж ні! Шукаю я тебе! В чагарниках?... Та ні - на небі! Мені Богиню справжню треба, А ти такою є, поетко, Чи поетесо? Просто жінко. До тебе пригорнуся ніжно І крізь фіранку білу ранку Тебе, ціловану на ганку, Поетам вірити навчу, Навчу... Мовчу! Нехай залишиться секретом Те, що завершується злетом, Польотом до зірок, до раю... Чекаєш ще? Бо я шукаю.
Мужчини вимерли колись, Як мамонти, так кажуть. Мужчину стрінеш, зупинись, Бо то останній, мабуть. Вклонись низесенько йому, Вручи, як можеш, квіти, І у музей, в музей його, Бо без мужчин не жити!
Цікаво читати не тільки твір, а й коментарі. І як пояснити, що такий глибокий і сумний твір викликає іноді віршовані коментарі з нотками гумору? То можливо це "ліки від депресії"?
«А ти збагнеш жіночі муки Життям посаджені на палю!» - цей образ мені здається дещо логічно невиправданим. Муки з“являються від того, що тіло (чи щось конкретне, образно) посаджено на палю... Успіхів!
чекаємо повернення поетів , мабуть десь в хащах проблем заблукали
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
3
То ви такий, Василю, як написали? А я не вірю:І поети бувають газдами і кохати вміють...Справа в тім, що я просто за життя Свого поета не знайшла...А так шкода. Він ходив іншими шляхами.А ви- майстер.Успіхів!
У небі ще шукать не треба! 
