Дітям війни
Ще попіл згариш роздувало вітром, Селом лунав собачий лай. Ще запах пороху вітав в повітрі, Вже оживав страждальний край. Тоді малим сидів на підвіконні, Й вдивлявся в білу далечінь. А вітер рвав, як на припоні, Й зривався в сиву височінь. Там між снігами бачив матір, Із в’язочкою на плечах. Б’ючись із вітром йшла до хати, З журливим виразом в очах. А я сидів на підвіконні, В холодній хаті в самоті. А вітер гнув дерева сонні, Намети зводячи круті. А вже за мить він на горищі, Сердито в стрісі гомонить. То заспіває, то засвище, То снігом вікна запилить. Проходять дні, минають роки, Я як колись, втрачаю спокій. Як чую пісню цю буйну, Згадаю матір я сумну. 10.02.1995 р. Анатолій Меланін
Додав: anatoliymelanin (20.02.2019)
| Автор: © Анатолій Меланін
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
leskiv : Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.
leskiv : Оптимістичний, життєстверджуючий вірш.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА