Всьому завжди дано свій час,
У кожного є власний клопіт...
Душа болюча в кожнім з нас,
Серцевий ритм живий допоки...
Від свого не сховаєшся ніколи -
Від долі власної нікуди не втечеш...
Хоч й не нажився ще доволі -
Життя чужого йоти не візьмеш...
Зима плаксивою, чомусь, вдалася -
Без снігу, сніжок, завірюх, санок...
Але й таку повинні пережити,
Не застудивши мрій й думок...
Життя, воно таке хамелеонне,
Бува ребристе, а бува й м'яке...
Дивує кожну мить й щоденно,
Лінивому і то спокою не дає...
Шукаємо так часто й надаремне,
Нових емоцій, певних почуттів...
Про вірність завжди мрієм чемно,
Коли про це вже й мріять не хотів...
Скоро весна.. й настане нове літо,
По колу знову рік з'їда минулий рік...
Чеканить власний кожному на світі
Чи довгий, чи, чомусь, короткий вік...
Життя біжить неначе буйний вітер,
З'ївяне скоро, як отой опалий цвіт,
Бо і троянди не цвістимуть вічно
Та не добавлять додаткових літ...
То ж як високо б нині не літали -
Життя одне єдине всім дано...
Тому залишимо колись усі печалі -
В німі могили мовчки ляжемо на дно...
#поезія_Іванна_Осос
31.01.2020
| 
та
у Вас 
0
