Виїв вірус… залишки натхнення, Знов натрапив… на розчарування, З пам’яті зітру… твоє наймення, Змию дотики… нещирості у ванні… Вже не чути… запаху любові, І на смак гірчить… колишній солод, Вдосталь антитіл… у темній крові, Подих розвіває… серця холод… Можна довго… почуттями грати, Маски і умови… карантину, Та відвертості… не переграти, Полум’я не гріє… на третину… Тихо в обсервації… дурію, П’ю антибіотики… зітхання, Сплутав я ілюзію… і мрію, Мінус щастя… і моє кохання…
ой, Романе, у щастя може бути насправді такий мінус, що люди не виживають... Все залежить від взаємної щирості і реальності того, що відчуває один (одна) і того, як сприймає це інша (інший)... усі трагедії, у своїй більшості, - бо люди, будучи буденними і ницими, не спроможні вчасно оцінити високих почуттів і прагнень...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Щиро дякую за коментарі! А прозою, бо пишу на телефоні, не можу відформатувати. Обов'язково пізніше додам формі. На комп'ютері забула пароль входу на сайт.
у Вас 
0
Сумне тепер кохання. Ковідне.
