Така стара, як вічний світ, Щаслива яблуня стоїть. І байдуже, що лиш одна Така в садку. Життя мина. Ламаються уже підпори, І гілля шелестить, як хворе. І яблука летять униз, Де сохне тогорічній хмиз. Вона, як мати, відпускає Своїх дітей, та лиш не знає, Що їх зберуть, її зрубають. І діти то цього не знають. Вони б не падали так рано, Загоювали б неньці рани. Й повИсіли іще на гіллі, Були б такі червоні, зрілі. Тепер у хмиз вони ховають Рожеві щічки. Та збирають Чужі їх руки і кладуть В корзину і тепер несуть Кудись далеко, та від неньки. Вони ж такі раденькі. А мати листям шелестить І попрощатися спішить. Така стара, як вічний світ, Нехай іще рік постоїть. 20.06.09
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Хворе, бо яблуня старіє. Їй важко. 
