Тремтів листочок бо боявся вітру…
І страх затьмарював усе його життя…
«Ти ж обірвеш мене… і я навіки зникну…
Не проживу я радісне буття»
А вітер грався…забавлявся листям…
Він пісню квітам листям шарудів…
Цього, не відавши, листок боявся вітру…
І якось сам від страху облетів…
Так часом й ми лякаємося кроків…
За страхом забуваєм про життя…
І через страх проходять кращі роки…
А в кроках тих і є найкращий шлях…
Все так і є. Живемо, весь час чогось боїмося, на щось не відважуємося, а життя йде. І найкращі роки вже пройшли. ***Дякую Вам, п. Людмило, за вірш, який змушує замислитись, чи правильно ми живемо, чи не надто боїмося всього.
Часто сторож цей оберігає нас від чудових миттєвостей, і часто залишається лиш жалкувати, що завадив страх...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Це зізнання у пристрасті, що торкається глибин душі. Але розуміємо, що відповіді на "і впевнено знати, що хочеш взаємно мене обіймати" поки немає...
virchi: Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити.
virchi: Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти. про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність зем
у Вас 
0
