Невдалим був постріл.
Та влуч, влуч вже у серце!
Й сиди в ньому, доки слова не зіллються у крик.
Отрути підлий в недоторкане чисте озерце
І місяць перегорни на незвіданий бік. Души мене сміхом.
Души… так, души і сльозами.
Принижуй наказами: «дихай, тварюко, живи!»
Війну розпали між моїми пласкими світами.
І межі тонкі, не вагаючись, враз розірви. Нещадним полум’ям розплав захисні мої грати,
Та не дозволь
І далі
Так
Існувати.
| 
у Вас 
0
