Ми завмерли, та ми не вмерли… Очі – цілі і руки – цілі… І в тятиви, зібравши нерви, Ми тримаєм орду в прицілі… Незабаром розквітнуть квіти, Де упали чужі ракети… А найбільше, - де будуть гнити Безіменні їх тіл букети… Віддамо за усі краплини… Піт і кров, і нестримні сльози… І від власного трунку слини Захлинетесь, кремлівські боси!… Не звикатимемо до болю… Наша правда – це шлях перемог, Розірвем на шматки сваволю, Ми здолаєм, бо з нами – Бог… Проженемо душевну смуту, Не відступим і не втечемо, Україні – єдиній – бути! Хто не вірить: щурі, нікчеми… Ми завмерли, та ми не вмерли… І у жилах скипає лава… Ми – незламні, бо нас не стерли, Бо героям: «Навіки слава!»
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0