Не лишай мене тут, у слові... Знаєш, страшно одній, калачиком, В позі "зю" без тепла і любові… Подих стане не м'ятним, побачиш ти, А тим паче від п'яної кави… Я не хочу апострофом, звуками, Що злітають де-інде над ставом, Поміж кленами, соснами, буками… У кущах час від часу… Негоже І в букеті зів'яти. От лихо! Я ж і крапкою стати не зможу - Бо для неї - занадто велика…
Софія Кримовська Залиши мене. Тут, у слові...
Залиши мене. Тут,
у слові. Хоч апострофом,
якщо звуком
не захочеш. Буду
ранковим
м’ятним
подихом. Першим рухом
сонних вій. Ароматом
п’яним
кави чорної із
вершками.
Залиши. Дай хоча
б зів’яну
у букетику біля
рами.
Тільки б слово
твоє, найперше,
стало словом моїм
останнім.
Кажуть, крапкою
стати легше,
тільки рано мені
ще, рано...
|