Жив-був чудак, який щастя шукав…
Мріяв могутність і силу здобути…
Довго у лісі своєму блукав…
Папороть-квітку хотів він добути…
Довго шукав і її він знайшов…
Радістю думав свій світ збагатити…
Але от правил із нею не знав…
Квітку любов’ю потрібно ростити…
Хитрість приніс їй, печаль, підлість, зло…
Умисел мав він не чистого серця…
Дуже хотів, щоб у всьому везло…
Не розумів цього світу люстерця…
Квітка цвіла, але правду відчула…
Щастя у ній замінилось на гнів…
Квітка чарівна – «далеко не дура»…
Все розгадала чого він хотів…
Вкотре вночі мироточила кров’ю…
Краплі укрили все серце вогню…
Знову згадала сліди, що від болю…
І не пробачила підлу брехню…
Щастя й добро чим його напувала…
Щедрість любові, що в простір несла…
Квітка назад все своє забирала…
Й над його світом збиралась гроза…
І шкодувала вона про прощення…
Про ту довіру, що йому дала…
Кров’ю стирала із серця імення…
Життя без любові йому предрекла…
І буде ходити дорогами долі…
Допоки не втямить уроку життя…
Хто зрадив, знівечив де пив ти любові…
Не знатиме щастя довіку буття!!!
Тож будьте уважні у пошуку ЧУДА…
Шампанське не поспіхом в руки беріть…
Бо ризик існує, що плата прибуде…
То ж перш за все умисел світлий створіть…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")