Держава... Мучиться в боях...
За що? Чому? Хто скаже скоро?
Вже майорить наш синьо-жовтий стяг,
Та ще не спить одвічний ворог. За сотні років... Незалежність...
Пролита кров батьків, дідів.
Та де ж вона та одкровенність
Мужів державних, їх синів? Невже вони не знають правди,
Хто предків наших катував?
Чому ж вони не дадуть ради
Вернуть державі гідний стан? Невже не було в нас героїв,
Синів і доньок України?
Хіба їх приклад є для того,
Щоб все довести до руїни? Втекли з одвічного ярма,
З лабет москальського царату,
А далі думають: “Дарма!”
І гнуться в ноги свому “брату”. Хіба це брат, який невпинно
Бажав усім навколо зла,
І діяв так вже безупинно,
Здавалось, виходу нема? Та він знайшовся і тепер
Всміхнулась доля Україні,
Від гір до степу сяє герб,
Надійний тризуб наш єдиний.
| 
у Вас 
1
