Ой не вбивайте, люди, дитячий сміх веселий, Що лине в сині далі, а не в безкрає небо Не допустіть, щоб мати вела синів не в свято, А у безмежну тишу: могильну, темну, страшну. Не смійте вирізати малі хлопчачі нирки Й кидати під парканом тіла – криваві зірки, Бо жоден з вас, дорослих, на всьому цьому світі Не вартий і сльозинки очей дитячих світлих. Ой не глуміться кати із честі тих дівчаток, Що зараз ще щасливі і світяться, й не гаснуть Бо ваше зґвалтування вже знівечить святиню, Дитина враз замовкнить, щоб прожить лиш годину. Не піднімайте руки на власних доньку й сина Це їх лиш труїть й губить, як крапля ціаніду Навчиться поважати дитячий світ і погляд Бо як дитя серйозне весь час, то це говорить. Воно говорить чітко:”я досить натерпівся Образи повнять душу, вночі я плакать мушу Вже й не згадаю зовсім коли літав на крилах, Коли сміявся з вітром і помічав всі дива.” Дитинство хрест поставить і піде світ за очі А у маленькім тілі росте людина ночі У погляді – безвихідь, велика і тривожна Іще одна дитина не помічає сонця. Усе прекрасне в світі слабке і беззахисне Найбільш слаба – дитина у світі із насильства, Захистимо ж маленьких всіх носіїв дитинства Щоб не була в очах їх дорослість ненавмисна.
|