Видихаю у вечірнє небо... Відчуття як новий видих, крок... Ніби вийшла я сама із себе... Щоб змінити напрямку виток... Я пройшла крізь власне пекло страху... Та не чула ні вогонь, ні біль... Втомою душа моя заклякла... Бо вона смертельніша ніж звір... Я зняла броню із свого серця... Оголила рани і чуття... Я просила, хай воно озветься... І відчула що я є, що ще жива!!! Сльози зціленням омили мої очі... Їх до неба, наче вперше, підвела... І відчула, що як жити хочу, треба йти, куди душа вела... І здавалось, що помру в хвилині, що втону в безодні і пітьмі... Й неважливо, хто тут винна, винний... Є лиш я, й єдиний шанс мені. Я зібрала волю свою в жменю, не даремно сили мене вчив... Рвала не відносини й минуле, а себе, яка була - стару... Я себе минулу розірвала, щоб померти і воскреснути в нову. І тепер неначе після коми. І навколо все знайоме, а нове... І повітря небо, діти вдома... Але щось в мені... Нове... Живе...
Гарно описано крик душі, яка зробила свій вибір. Можливо, що для когось - це пуста дрібничка, а тут вперше і своє життєве рішення. Емоційно. Сподобалось.
Коли щось добре є будь де де я , де ми , де кожен зустрічає , я вважаю треба з усіх сил , усіма можливостями всім чи хто може допомагати , щоб було більше добра в світі ...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Ніщо так не надихає ділитись як розуміння, що комусь це цікаво!
