Приходить осінь тихо й непомітно... Ще літо не закінчило круїз, А перші нитки бабиного літа Вплітаються у кучері беріз. Раптово якось клени пожовтіли. Стоять вони, вчорашні парубки, І першій сивині своїй не вірять, Вдивляючись у дзеркало ріки. Вляглись на луках втомлені тумани, Важкі, мов щойно зібрані вершки. Мов галасливі кочові цигани У зграї позбиралися пташки. В дорогу! В путь! Брязчать ключі від неба... Скоріше повертайтеся, птахи! Горять, як в пеклі, картопляні стебла, Та не відомо, за які гріхи. Є у природи і гірка потреба. А там прийдуть омити світ дощі... ... Можливо й душу вивернути треба, Бо осінь - це очищення душі.
| 
у Вас 
0
