В моєму серці сум і я не можу викінути ті спогади...
спогади з якими просинаюсь і сплю...
ніч як туман... такий собі малесенький обман... в уяві твоя постать а впереді безмежна пропасть...
безодня отих причин які не перебороти, яких неподолати... вони вище любого, ті непокорені години... як прожиті давно уже три хвилини... прожиті означає неповернути... душа поранена, а серце тобою покаране... нема прощення а я таке маю натхнення... поміняти все що було недороблене, несказане і зроблене...
але зі мною лише наша мелодія яка зігрівала своїми струнами, гітара, барабани, саксофон і ніжний голос через мікрофон...
а ті поцілунки тремтливі, непокірні і ми такі щасливі...
слова які лунали з наших вуст...
погляди з яскравими очами, і скільки ми неспали ночами...
твоя рука ніби ще в моїй руці...
і ті щасливі невимушені сльози по щоці... хіба було так все погано?
а памяташ як вставали рано... оті вітання, обнімання, ранкові побажання... я б поміняв душу на вітер, а серце на камінь, щоб згубити свою память...
| 
у Вас 
0
