Вона вже майже двадцять п’ять віків Мужам ученим не дає спокою. Вона – найзагадковіший з світів, Описаний колись давно Платоном. Повідав світові мудрець старий Про землю, що звалася Атлантида. Був, начебто, то острів чималий, Де люди чесні й справедливі жили Не було ще ні Кносса, ані Ура, Європа доживала первість дику, Атланти ж вже створили надкультуру, І мудрі керували там владики. На жаль не легко мир і спокій втримать – Перемогла людей пиха й жадоба: Вони пішли війною на сусідів І проти них повстала вся природа. Морська пучина острів проковтнула За ніч одну страшної катастрофи, А людство розвивалось і забуло Атлантів досвід і сумні уроки … …Її шукають люди сотні літ: На Криті, на Азорах і Канарах…, Про неї написали сотні книг, Вона – сюжет на сценах, в кінозалах… Це правда все? А може казка гарна? Нехай питання ці учених мучать, Та цей урок не може бути марним, Інакше світ чека атлантів участь… Івано-Фракнівськ жовтень 2009р.
|