Пролітають невпинно літа, Все зникають. Куди? Невідомо! І пройшла вжи дитинства пора, Зупинившись в країні казковій. Ну а юність чекає десь тут. Притаїлась лише на хвилинку. І невпинно запрошує нас У танок той швидкий без спочинку. Вмить закрутимось в вирі подій: Хвилювання, любов, перші сльози. І в наступну, можливо, вже мить, Ми зупинимось десь край дороги. Тож умій ти життя це цінить: Кожен погляд і кожну усмішку. Не марнуй миті щастя свої, Бо утративши їх, стане гірко!
Тож умій ти життя це цінить: Кожен погляд і кожну усмішку. Не марнуй миті щастя свої, Бо утративши їх, стане гірко! - найгірше, що може бути в поезії - це повчання, це педагогізація. Дорогенька моя, постарайтеся уникати цього, бо ці чотири рядки зіпсували Вам весь, загалом чудовий настроєвий твір. Такий простий, ненав"язливий початок, така кульмінація, такий шикарний рядок: Хвилювання, любов, перші сльози... І - бац! Жоден із читачів не хоче, щоб його повчали - це веде до розчарування в авторові, це псує вже створений ліричний настрій. Дякую Вам за прекрасний вірш, який у Вас обов"язково вийде, якщо зможете пересилити себе і переробити закінчення. Ви безперечно талановита!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
