Друге сонце засяяло На небі ранкового міста. Обвуглена гілка сакури… *** У невеличкому японському містечку Малюк-школяр – допитлива дитина – Йдучи за руку з дідом по-малечку, Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма? Дідусь, примруживши вузькі старечі очі, Здійняв обличчя у безхмарне небо, Згадавши морок ядерної ночі, Подумав: Розказать? Чи все ж не треба? Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль, Останній зойк людей в горнилі пекла, Від багатьох лишилась тільки тінь, Вкарбована навічно в буру цеглу… То був серпневий теплий ясний ранок: І місто вже ставало до роботи, Дітиська бігли гратися на ґанок, У кожного були свої турботи… Все зникло в одну мить: яскравий спалах, В якому злилось світло тисяч сонць, Шалений смерч змітав усе без жалю, І все довкола спопеляв вогонь… А потім - довга ніч в пожеж кривавім світлі Крізь тріск уламків стогін де-не-де… В той день у трьохсоттисячному місті Загинула третина всіх людей. То був день перший ядерного горя – Страшний кошмар для кожної людини. А скільки знищило людей іще потому Заражене каміння Хіросіми!.. І як почуєш дзвін тривожний над рікою, Що твердить всім: за злочин – божа кара! Спусти на воду свій ліхтарик паперовий І прошепчи тихенько: сайонара. *** Тисячі вогників Пливуть по чорній воді. Скалічені душі... Івано-Франківськ листопад 2009р.
|