Роки нас посватали з тобою, Хоч життя сміялося до сліз. Серце переповнене журбою Я тобі з минулого приніс. Сивий світ і сивина на скронях На смерканні обвінчали нас. Ми втекли від докорів погоні І від себелюбства водночас. Ласками забутими зігріті, Розцвіли нестримно почуття. Наче в душі повернулось літо Та прогнало зиму в небуття. Розсоталось димом передвістя Самоти холодної туги. Парою щасливою ми в місті Всім запам’ятались навкруги. Сонну тишу розбудила злива Радістю наповнених пісень. Голосів безжурних переливи Наших не змовкають повсякдень.
Курс тримаю правильний, але, часом, попадаю в шторми чи тумани, тоді й починає потроху розгойдувати... Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
1
