Мов ниткою серце до серця тягнеться Шукаємо часто ми нових людей, А тато з мамою залишаються Ніжністю й ласкою в серці дітей. Мамині руки, татові очі Батьківська хата, рідний поріг – Все це я бачу кожної ночі, Це моя частка, це мій оберіг. Вірю я в силу рідного дому, В ніжність і ласку, любов і тепло. Частку дущі не віддам я нікому Хоч би дороги усі замело. Серце стискається, плаче, тріпочеться, В’яне, мов квітка, болить і кричить. Сказати: « Люблю я вас, тату», так хочеться Серце шепоче, а голос мовчить. Серце любов’ю сповнене й ніжністю, Голос – жорстокий, холодний, німий Він не зуміє годиною сніжною Лід розтопити у серці зими. Часто так хочу сказати я татові, Що я люблю його більш за усе, Й саме в ту мить, мов невдалий оратор я Голос втрачаю, і гине усе. Я на подвір’ї своєму батьківському Татову руку до серця прижму Руку натомлену, сповнену ніжністю й До його ніг увесь світ пригорну. Люди клянуться так часто й загадують, Плачуть від щастя і гонять біду. Я ж, тату, хочу тебе тільки радувать Тату, тебе я найдужче люблю!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
