Для неї він вірші писав І завмирав від щастя. Молився їй. І все бажав, Щоби горіла ясно. Для сміху дзвонить крадькома Вірші у стіл складає І мимоволі, жартома, Шепоче, що кохає. А він їй оди, все буття І каву в ліжко зранку Для неї все. Навіть життя Віддасть все без останку.
А що вона. Дівочий сміх Лунав в щасливій тиші Кохала також. Її гріх Де третій зайвий лише.
І так іде їхнє життя. Він все її чекає. Вона ж сама до забуття Жонатого кохає.
|