У хатині сільській тихо,тепло і сонно
За вікном у снігу сатаніє імла
То з молінням скимить,то знесилено стогне,
То у відчаї чимсь тарабанить зі зла.
А сніжинки летять й захолонулі, тануть
В сірій кашці змутнілих,розкислих полів.
Сядьте,мамо,за стіл,напишіть мені,мамо,
Як живете в далекім,забутім селі
Як співає всю ніч заметіль свою пісню
Як невидячим поглядом в цю каламуть
Мовчки дивитесь Ви на розкислу доріжку,
Де сказали до мене тоді:"Не забудь..."
Нині кличе мене Ваше серце додому
А мене все нема на стежині отій...
А як легко я йшов тоді в світ незнайомий,
Світ широкий,сіяючий і гомінкий.
Розлетілись росою в шовкових травинах
Пелюстки від цвітіння юначих надій.
І тепер мені сниться та сама стежина.
Що простерлась між Вами і серцем моїм.
Не дивіться на неї.Сліди дорогії
Там злизала давно без жалю заметіль,
Намела,накрутила замети тугії
І закидала снігом нестерпний мій біль...
24.12.1962р.
| 
у Вас 
0
