Пітьма, хоч пальці в очі встромляй. Ще ні когути не кукурікали, а вуйко Феріщак вже оббивав свої босі пальці об «штрикові шліфери», змагаючи на сигітську торговицю сметану продавати. – Марішка юй тота Біксадська з сметанов, бо як би не знав напам’ять дорогу, то не персти, а голову з моста би-м уломив, – бубонів вуйко, між двома отченашами. Але дорогу до Сігету знав добре, як сліпий Мошко до Синагоги. І так щоп’ятниці: бесаги з «шуфлеями» на плечі, і гайда пішки до Сігету, а звідти назад, голоден, як пес. «Бо п’ятничка, чоловіче, п’ятничка-а-а Бо-о-ожа не забувай!» – наказувала стара «фішкаришка»11 йому. – Ноги би їй із гроба стриміли в саму Божу п’ятничку! – сплюнув сердито старий після кількадесятого отченаша. Та до Сигота ішов, як йшов, та коли повертався додому, то кляті кишки воркотали з голоду, як коти у «марті». Не раз бувало вуйко оближе від сметани порожні «шуфлеї», що аж блищать, а потім клянеться Варварою Бичківською та Антоном Коштільським, що помив їх біля кринички в Сараті, бо мухи обсідали через ту сметану. – Мили би тя сусіди з марнотратом окаянним, я була тими помиями поросятку пудрядила, – сердилася стара. Але в ту Божу п’ятничку вуйкові пощастило, і він повертався додому ситий, як нотаришу шулдак, з грішми в кишені і з шувлеями невмитими, – чисте диво! Коли відніс сметану до пана «міліцішта» Йовшки, то його жінка дала йому чорну і тверду, як камінь з Облаза, хлібину. – Може маєте вдома поросятко, Феріщак-бачі? – Так, так, маємо, – зрадів вуйко, змагаючи на вулицю, та пусто... Ніяк не зміг встромити в неї свої два зуби. – Шлях би єй трафив, із «кісашонев»12, камінь, і тот май мнякий як сес хлібец, – лаявся вуйко, намагаючись відломити бодай окраєць. Нарешті якось йому вдалося, і тоді запхав руку й вишкоробав всю мякушку, та скільки її там було? Коли вже не мав що щипати, крізь його сивий гарбуз шмигнула хитра думка і з двох кроків опинився серед торговиці біля круглої, як диня, волошки з двома бербеницями сметани. – Ану, сип суди пулітер13! – наказав вуйко, простягаючи хлібину-посудину, а другою рукою нишпорячи в кишені, нібито шукаючи гроші. Сметана потала в кору хлібини, наче дощ в пересохлу землю, залишилось тільки трішки на дні. – Буйся Бога, молодице! Хіба тує є пулітер сметани? – крикнув сердито вуйко і висипав що зісталося назад в бербеницю. – Побий тебе Крістуш Єйзуш14 зі злодієм! – горлала волошка вуйкові вслід. Та він, мабуть, і не чув, бо смоктав м’який хлібець, з якого поміж пальці капала смачна сметана.
Ха-ха-ха! Ото хитрюга! - Хаджа Насердин. Тільки ще яскравіший!!!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
