| Вона проводжала сина. Молила, благала і плакала...
 А син... Син не міг НЕ ПІТИ...
 В обіймах останні хвилини...
 І небо сльозами закапало...
 Страшними слізьми пустоти.
  У ніч, коли хмари горіли, І попелом зорі покрилися,
 Припали сини до землі...
 В хатах матері посивілі
 Просили у Господа милості
 Синам у кривавій імлі...
  І йшли молоді, сміливі, Із запалом серця мрійливого
 Назустріч далекій весні...
 В бою на просторих нивах
 З молитвою матері сивої
 Співали прощальні пісні...
  А зараз їм треба тиша................ Синам...яких не дочекалися...
 Із дна безіменних могил...
 Мовчу......... Хвилину чи більше,
 і сльози втираю, вклоняюся
 ГЕРОЯМ, ЩО ПЕРЕМОГЛИ!
 |