Вона проводжала сина. Молила, благала і плакала... А син... Син не міг НЕ ПІТИ... В обіймах останні хвилини... І небо сльозами закапало... Страшними слізьми пустоти. У ніч, коли хмари горіли, І попелом зорі покрилися, Припали сини до землі... В хатах матері посивілі Просили у Господа милості Синам у кривавій імлі... І йшли молоді, сміливі, Із запалом серця мрійливого Назустріч далекій весні... В бою на просторих нивах З молитвою матері сивої Співали прощальні пісні... А зараз їм треба тиша................ Синам...яких не дочекалися... Із дна безіменних могил... Мовчу......... Хвилину чи більше, і сльози втираю, вклоняюся ГЕРОЯМ, ЩО ПЕРЕМОГЛИ!
|