часто думаєм, що все маєм, звикаєм... міняєм... прощаєм... а потім все забуваєм... і ріжучий біль, коли це втрачаєм... не страшно іти далі провулками холоду ночі, чи по пустій магістралі скомканого життя... сильно заплющивши очі, пам'ять у серці кричала, душу об скелі ламала без сумніву і каяття...
|