* * * Вергаючи днів загорожі, Ламаючи поклик долин, Стаємо все більше ми схожі На шелест осінніх краплин. Долаючи обіг обставин, Знімаючи маски життя, З собою все більше лукавим На самім краю небуття. От тільки так жаль ті дороги, Які упірнули в туман. …Спочатку усі ми — як боги, В кінці ж кожен з нас — мов шаман.
|