Осінній вальс

Ридала осінь срібними сльозами,

Шмагала осінь листям по щоках,

І танцювало листя перед нами

Прощальний вальс, увінчуючи крах.

А ми ішли під кленами старими

Та без жалю палили всі мости:

Ми перед щастям грюкнули дверима

І спільний хрест нам більше не нести.

Ішли удвох сьогодні ми востаннє –

Віднині свій у кожного з нас шлях:

Убила осінь холодом кохання

Та розтерзала на семи вітрах.

Алея парку мокра і холодна

Нам розлила калюжі на путі,

І, наче чорна та страшна безодня

Серця гнітила зболені й пусті.

І лише клени болю співчували,

За нами вслід шепочучи "прости”,

Та листя плед під ноги підстеляли,

Щоб не було так мокро нам іти.

А ми все йшли і падало між нами

Кленове листя, наче порвані вірші.

Багряне листя клена під ногами,

Як краплі крові із розбитої душі.