ЄДИНА (цикл)

Ти знаєш всі мої слова —

І ненароджені, й померлі.

І над тобою ожива

Тепло небесної тарелі.

Ти знаєш всі мої думки —

І неприховані, й таємні,

Бо через тебе навпрямки

Струмують хвилі понадземні.

Ти знаєш всі мої чуття —

І непристойні, і невчасні.

Але до вічного життя

Мене покличеш в іншім часі.

* * *

Тонке листя розлуки

Вінчає наш відчай.

Пахнуть доли печалі

Зойками неба.

От і засніжило болі,

От і затерпли бажання

Кригами сну.

* * *

Ти відпускала мене за зірками,

Бо понад хмарами серце твоє.

Пересторогою кинутий камінь

Цяткою пам’яті в небі стає.

Вилити, вилитись із баговиння

За мерехтливими зливами сну.

Вже поміж нами надій благостиня

Тче невловиму очей сивизну.

О віднайди!

Віднайдись!

Повторися!

Осінь без верб умирає в степах.

І у натомлених стінами висях

Пересторогою віється птах.

* * *

Я докори твої переживу,

Але тобі коханішим не стану.

Не знаю вже, у сні чи наяву

Свою палку загоювати рану.

І тишу розміняти на слова,

Які не стануть кутатись у ніжність.

…Серед шляхів залишилося два:

Піти під ніж чи стати на підніжжя.

* * *

Очі твої

сотворили мене.

Руки твої

приручили мене.

Губи твої

погубили мене.

Тільки слова твої

ще не сказали нічого.

СПОГАД ПРО НАС

Під небом найтоншого смислу,

Де творяться лінії рук,

Ми музику щастя іскристу

Сплітаємо з листя розлук.

Воно ж обсипається тихо,

Руйнуючи казку очей.

І обрії застує вихор

Бездонного смислу речей.

* * *

За все неминуле — пробач.

На все немайбутнє — оплакуй.

Пустилися дні наші вскач,

Знегоди віщує оракул.

Сліпуча жага таємниць

Лягла між осліплими нами,

І промені наших зіниць

Пройшли крізь зачинені брами.

Та як заплатити за смисл,

За поклик, за мить, за відвертість,

Коли лиш оплакана вись

Рятує коханих від смерті…