"ДИВИНА"

                                            «ДИВИНА»                          

             Хто б міг  подумати,  що  наше  село, бувше  колись  велике і  людне, що  тепер  нагадувало  апендикс, бо  більша   його  частина перейшла  до  Росії, і  цей   апендицит  з  двох  кривих  вулиць  від  цивілізації  зараз  відрізав  державний  кордон,  стане  таке  знамените! 

Я  вже  казала,  що  при  розподілі  спадків  після  (вічна  йому  пам'ять) ВЕЛИКОГО  і  МОГУЧОГО,   цивілізована  частина   села  дісталася  СТАРШОМУ   БРАТУ,  а  нам   баба  Текля  (що  поробиш  молодшим  завжди  дістаються  обноски)  але  ми  тим  перестали  вже перейматися,  хоч  до  райцентру   стало, як  до  Києва  рачки.  Якийсь  час  баба  Текля  була  центром   нашого  «апендикса»  і  визначною  фігурою  навіть  цілого  району.  І  йшлося  би   так  і  досі,  якби  не  стрілило  їй  у  голову  поживитися  Дуськиною  брагою і  підіграти  Федору, який  відомий  усім  своєю  гарячою  любов'ю  до  спиртного, уявив  себе  КОНТАКТЕРОМ.  Текля  умудрилася  зробити  Федору  таку  рекламу,  що  до  нас   поприїжджали  уфологи  аж  з  Москви  і  щось  там  заміряли, і  вимірювали, і  врешті  решт  заявили,  що  саме  наш  «апендикс»  лежить  на  якомусь  розломі, і  що  у  нас  імовірні  усілякі  чудеса  і  дива.  З  чудесами  Дуська,  сусідка  Федора,  розібралася  дуже  скоро, причому  авторитет  баби  Теклі  після  того  різко  пішов  на  спад,  а  ось  з  дивами…  тут  ще  треба  поміркувати!

На  другій  вулиці,  що  колись  носила  горде  ім'я  Піонерська  і  складалася  з  шести  невеликих  хат,  жила  така  собі  Валька. Це  була  хвацька  незаміжня  молодиця.  Колись  бувша  секретар  комсомолу  села,  передова  доярка-орденоносець,  як-то   кажуть, спортсменка,  комсомолка, красунечка,  правда  колишня. Так  от  та  Валька  була  не  тільки  головним  болем  усіх  заміжніх  молодиць  села,  а  й  найпершим  ворогом  баби  Теклі,  бо  другим  бабиним ворогом  була  Дуська. Тільки  з  Дуською  вона  боялася  вести  відкриті  бойові  дії  і  воювала  з  нею  хіба  диверсійним   методом.  Нишком  робила  їй  усякі  капості. А  от  з  Валькою  воювала  сильно.  Не  злюбила  вона  її  ще  коли  та  дівкою  була  і  робила  комсомольські  рейди  до  баби    по  самогон  і наскоки  на  її  клієнтів,  що  приходили  до  Теклі  поворожити,  або приворожити,  коротше,  насолодитися  бабиним  екстрасенсорним  даром,  правда  не  даром,  а  за  солідний  гонорар.  Від  чого  Теклине  господарство  при  славній  Радянській  владі  процвітало  і   не  давало  спокою   тій  самій  владі. 

    Самогону  у  баби  Теклі  ота  влада  ніколи  не  знаходила,  бо  баба  вміла  так  заморочити  голову  всім,  що  ті  поверталися  ні  з  чим,  навіть  після  ретельнішого обшуку,  хоча  все  село  знало,  коли  Текля  гнала  і  коли  ставила  закваску. Вальку  з  комсомольцями  влада  посилала  по  гарячих  слідах  і  та  також  не  отримувала  ніякої  перемоги  окрім  трьохповерхових  матюків,  які  Текля  виголошувала  в  слід  молодому  поколінню  ленінців  на  чистій  російській  мові,  хоча  в  житті  говорила  суржиком. Валька,  язик  якої  був  підвішений  дай,  боже,  кожному,   натренований  на  всіляких  зборах,  за  що  і  стала  «орденоносицею»,  бо  корови  її  стояли  також  напівголодні  і  давали  молока  трохи  більше,  як козел, і  нічим  не  виділялися  від  решти  не  орденоносних  корів, обзивала  Теклю  у  відповідь «мракобісицею  і  несознательним   елементом». Війна  та  тяглася  довго,  майже  до  переділу  села,  і  нарешті  притихла.  Та  раптом  розгорілася  з  новою  силою!

     Якось  Валька,  надивившись  по  телевізору  про  битву  екстрасенсів,  відчула  в  собі  надприродний  дар і  кинулася  демонструвати  цей  дар  усьому  селу.   Начепила  на  себе  ложки, ополоники,  як  намисто,  і  почимчикувала  з  однієї  вулиці  на  другу  дивувати  народ.    Усіх  здивувала  крім  Дуськи,  яка  тільки  покрутила  у  слід  Вальці  пальцем  біля  скроні,  і  заявила:  «Теж  мені  дивина!  Кожна  людина  складається  з  різних  хімічних  елементів.  От  у  ній  більше  такого,  що  притягає  метал!»  Дускиному  тверезому  поясненню  ніхто  не  повірив  і  усі  розбіглися  по  хатах  перевіряти  свої  здібності…Баба  Текля  такого  не  могла  перенести!  Побігла  до  хати  і  причепила   до  своїх  не  малих  грудей   чавунну  праску  і  почимчикувала  по  селу у  сторону  Вальчиної  хати,  але  на  повороті  вулиці  магнетизм  Теклі  здорово  її  підкачав  і  праска    усією  своєю  вагою  гепнулась  на  ногу  баби  Теклі,  від   чого  та  заревла  голосом  білуги,  чи  сирени  так,  що  прикордонники  повибігали  до  шлагбауму   і  почали  видивлятися  в  бінокль  на  бабу,  що  стрибала  на  одній  нозі  і  кляла  прокляту  відьму.  Нещасна  Текля, навіть  не  сподівалася  того,  що  сама  ж  отим   своїм:  «ПРОКЛЯТА ВІДЬМА»  і   зробила  Вальці  рекламу!  Тепер  вже  до  Вальки  валом  валили  клієнти  трохи  не  з  усіх  областей  України,  а  баба  Текля  лежала  з  переламаною   ногою.  ЇЇ

   згризала  заздрість  і  лють  так,  що  бідну  бабу  забрала  швидка  допомога  і  відвезла  аж  у  районну  лікарню  з  високим  тиском.

        Валька,  навчена   опитом  комсомольської  роботи,  зуміла  розрекламувати  себе  так,  що  до  нас  у  село  приїхала  аж  з  області  телестудія  і  наше,  відрізане  від  усієї  цивілізації,  село  прославилося  у  новинах  по  всій  Україні.  Від  того  часу  ми усі  сподіваємося,  що  може  хоч  зараз  звернуть  на  наш  «апендикс»  увагу,  бо  яких  тільки  див  не  буває  на  світі!