Я потроху почав забувати, Чи так просто здається мені, - Карі очі оті сумуваті, Які в світі, напевно, одні. Забувати почав про безсоння, Про солодку в душі таїну. Про розлуки журбу монотонну, Невблаганну і неголосну. Пилом часу покрите минуле Не болить, не бентежить, не зве. Не уперше життя обмануло Почуття непідробне, живе. Попрощавсь мимоволі з коханням, Помахав нетривалому вслід. Написав кілька слів на прощання, Приготовлених заздалегідь. Та чому з самотою нічною Я вслухаюся в тишу німу?.. Дочекалося серце спокою, А душа не радіє йому.
Дочекався розлуки, здавалося, що забудеться минуле, перетерпиться, переболить, власне кажучи, воно так і сталося, але спокій мені радості не приніс зовсім, навіть навпаки - на душі стало гірко та прикро. Дякую.
Повеселив ти, Андрію, старого своїм коментарем, правда. Не пройшов я ще всіх доріг закоханості до кінця, коли пишеться і думається час від часу про жінок, і молодшим від мене не пройти їх ніколи, бо одного життя людині маловато для цього, повір мені! Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
