"КОХАНЕЦЬ МУЗИ"

                           "КОХАНЕЦЬ  МУЗИ"

      Обрій  розмальований  заходом  сонця  поступово  занурювався  у  оксамит  вечора  і  на  небі  спалахували  одна  за  одною  зірки, тоді  і  прокидалася  Вона.  Він  чекав  цієї  хвилини.  Сідав  у  сутінках,  не  запалюючи  світла,  біля  вікна  і  чекав-чекав,  коли  Вона  легкими,  нечутними  кроками  підійде  до  нього.  Тоді  перед  його  уявою  оживали  химерні  картини.  Він  бачив  образи  дивні  до  потворного  і  прекрасні  аж  до  жаху.   Перед  ним  відкривався  увесь  Всесвіт. Він  чув  його  дихання.  Воно  було  подібне  на  подих  свіжого  вітерця,  на  звуки  мелодії,  що  лилися  з  сусідньої  кімнати.  Там  за  стіною  грала  мати.  Мати  єдина  душа,  яка  розуміла  його  до  кінця.  До  кінця  боролася  за  нього. Відганяла,  як  могла,  від  нього  страхи.  Боролася  за  його  життя  і  допомагала  йому  чекати  ту  його  Музу.   

      Ось  зараз  Муза  підійшла  до  нього  нечутними  кроками  і огорнула   своєю  пристрастю.  Серце  затріпотіло  і  млість  розлилася  по  усьому  тілу.  Він  піднявся  й  дрижачою   рукою  запалив  свічки,  гасової  лампи  Стефан  не  любив, бо  вона  своїм  світлом  відганяла  його  химерну  Діву.  Гарячково  почав  писати.          

     Мати  вже  давно  перестала  грати,  але  Стефан  не  помічав,  бо  та  мелодія  продовжувала  звучати  у  ньому.  Це  наспівувала  йому  Муза. А  мати  навшпиньках  підійшла  до  дверей,  глянула  на  сина,  мовчки  перехрестила  його  і  так  само ж  навшпиньках  пішла  до  себе  в  кімнату. Останнім  часом  її  гнітило  передчуття  чогось  недоброго.  Те  надприродне,  що  жило  в  її  тепер  вже   єдиному  сині  страхало  і  мучило  матір. Хвороба  забрала  від  неї  вже  одного  сина  і  дочку. Забрала  чоловіка.  У  неї  залишився  лише  її  Стефан.  Вона  відчувала  материнським  серцем,  як  те  потойбічне  витягувало  з  сина  сили, як  він  ставав  все  більше і  більше  подібний  на  своїх  героїв.  Блідий,  завжди  у  чорному,    серед  натовпу, він  був  прибульцем  з  іншого  світу,  тому  і  полюбляв  сутінки,  бо  тоді  до  нього  приходила  його  химерна  Муза.    Він  переносив  свої   видіння,  які  дарувала  йому  та  Діва,  та  його  коханка  на  папір, але  то    була  лише  тінь  тих   видінь. Мати  знала,  що    його  видіння  ще  дивовижніші, ще  яскравіші, бо  й  вона  колись  занурювалась  у ті  видіння,  але  з  часом  поборола  у  собі  ту  пристрасть, бо  жила  тільки  сином. Серце  її  розривалося  на  шматки,  коли  від  Стефана  пішла  дружина  з  маленькою  внучкою. Вона  не  осуджувала  її,  бо  невістка  хотіла  жити  реальним  життям.  Молода  дружина  стомилася  від  мряки. Вона  була  звичайною  жінкою,  яка  тяглася  до  світла.  Змучена    напівжебрацьким  існуванням,  дружина  розірвала  шлюб  і   мати стала  єдиною  підпорою  для  сина,  який  все  більше  і  більше  занурювався  у  сутінки,  де  чекала  його  та  химерна  Діва,  та  його  Муза. 

    Мати  усе  життя  звинувачувала  себе,  за  те  що,  не  бажаючи  того,  передала  синові  те  тяжіння   до  потойбічного. Вона  вважала  це  великим  гріхом,  за  який  розплатилася  найдорожчим,  а  зараз  ось  потерпала  за  долю  сина.  Євгенія  чула,  як  за  стіною  Стефан  повторював  у  голос  те,  що  лягало  на  папір  тінню  від  видінь,  які  нашіптувала  йому  Муза.  Чомусь  сльози  самі  лилися  з  очей  матері.  Вона  боялася  прислухатися  до  голосу,  якому  давно  заборонила  виходити   із   підсвідомості.  Євгенія зараз  лежала  в  ліжку  і  просто  згадувала  минуле…Зала  освітлена  десятками  яскравих  свічок  пливла,  кружляла  чи  від  димки  тих  свічок,  чи  від  погляду  молодого  судді  Діонісія,  який  тільки  що  освідчився  їй,  молоденькій  панночці. І  нехай  Діонісій  не  багатий,  але  він  нащадок  колись  славетного  роду,  поважаний  усіма  суддя  і  він  її  кохає…  Євгенія  була  з  ним  щаслива,  аж  поки  хвороба  не  забрала  і  його,  і  двох  її  діточок. Потім  вона  відчайдушно  боролася  за  єдину  свою кровинку,  свого Стефана.  Він  був  подібний  на  батька,  з  такими  ж  шляхетними  рисами обличчя,  як  у  Діонісія,  але  вдачею  в  неї. Зараз  Євгенія  відчувала,  що  неспроможна  вже  побороти  ту  силу,  яка  відбирала  у  неї  сина.  Вона  вже  здогадувалася,  що  скоро,  дуже  скоро  та  його  коханка,  та  його  химерна  Муза  вип'є   душу  її  єдиної  дитини  до  краплі  і   покличе  за  собою  у  вічність. 

    Ранок  загасив  залишок  спаленої  свічки.  Стефан  поставив  крапку  на  своєму  оповіданні  «Пристрасть»  і  записав   дату - 1930 рік.  Стомлено  опустив  голову  на  стіл.   Химерна  Муза  війнула  крилами   й   злетіла  десь  у  безкраїй  Всесвіт,  і  на  мить  відхилила  завісу,  за  якою  ховалися  ще  шість  років  земного  пекла…