Стурбованість
О. Т…
Ти в зажури у полоні
Знову, друже, захандрив.
Спраглу душу не борониш
Від кохання щедрих злив.
Сум і біль у кожнім слові
Переповнюють рядки.
Натякання загадкові,
Мов на шапці башлики.
Почуття свої розбухлі
Затаїв у тьмі нічній.
Наливай у наші кухлі
Інформації напій.
Через кого ти без тями
І чому почав тужить?
Хто холодними вогнями
Зігріва тебе в цю мить?
Бо слова покриті млою
Віють холодом на нас.
Тож не маємо спокою
Ми за тебе повсякчас…
|