"НЕЗВИЧАЙНА"

                                 "НЕЗВИЧАЙНА"

     Їй  завжди  велося  не  так,  як  всім,  від  самого  народження.  І  вже  з  першої  хвилини  життя  вона  заявила  світові   про  свою  унікальність.     

По-перше,  вже  те,  що  вона  з'явилася  на  світ  першого  квітня,  говорить  само  за  себе,  а  по-друге,  зустріла  вона    цей  божий  світ  не  голівкою,  як  усі  нормальні  діти,  а  м'якеньким  місцем, що  природою  призначено  для  сидіння,  та  ще  й  всмоктавшись  у  великий  пальчик  пухкенької  ручки. Це  її  з'явлення  у  світ  розчулило  весь  медичний  персонал  пологового  будинку. Хрестити  екзальтовані  батьки  маленьку Сміяну  (бачите,  ім'я  їй  також  дали  незвичайне)  запросили  майже  не  пів  кафедри  інституту. Ну хто  може  похвалитися,  що  має  чотири  хрещених  батька  і  чотири  хрещені  мами?  Можна  було  б  взяти  і  більше,  але  у  машину  влазило  хіба   по    п'ять  чоловік. Шикарних  машин  у  викладачів  кафедри  було  лише  дві,  а  везти  Сміяночку  на  якихось  там  «жигулях»  зовсім  не  пасувало. Вирішили  кумам  дати  місце  у  двох  «мерседесах»,  а  батьки  з  гостями  розмістилися  у  звичайних  «жигулях»,  яких зібралося  штук  із  десятеро. Гості,  розчулені  ангельським  видом  винуватиці  торжества,  нарешті  разом  з  батьками  і  кумами  порозсідалися  по  машинах  і  помчали  виконувати  священний  ритуал  в  монастир,  що  знаходився  на  відстані  ста  кілометрів  від  міста,  бо  як  можна  таку  незвичайну  дитину  хрестити  в  звичайній  церкві? Перед  монастирем оторопілі  гості  виявили,  що  саме  винуватицю цього  ритуалу  забули  вдома. Батьки  були  на  сто  процентів  впевнені,  що  їхнє  золотко  їде  в  одному  із  «мерседесів».  Куми  у першому  «мерседесі»  знали,  що  дитятко  везуть  у  другому,  а  ті  другі  гадали,  що  Сміяночку  заколисують у  першому,  а  невинне  ангелятко  посапувало  собі  спокійнісінько  у  своєму  ліжечку  закутане  і  прибране  до  хрещення.     

     Надалі,  все  життя  незвичайної  дівчинки  супроводжували  незвичайні  пригоди! Спочатку  батьків  це  приводило  в  шок,  але  з  часом  вони  змирилися  з  долею.  «Що  поробиш,  дитя  незвичайне!» -  розповідали  знайомим  про  своє  унікальне  золотце.

     Я  вже  не  стану  розказувати   вам  про  шкільні  роки,  бо  на  ті  її  пригоди  просто  не  вистачить  сили. Розповім  тільки  про  те,  що  сталося  останнім  часом.

     Своє  єдине  незвичайне  чадо  батьки  вивчили  і  пристроїли  на  престижну  роботу  у  одному  невеличкому,  але  перспективному  банку. Потомлені  її  вічними  пригодами,  вирішили  вони  купити  їй  окрему  затишненьку  квартирку  не  далеко  від    роботи,  на  яку  вона  частенько  запізнювалася. І  нарешті  вони  легко  зітхнули, очі  ж  не  бачать,  серце  не  болить!  Сміяна  і  сама  зітхнула  з  полегшенням  після  батьківської    опіки.

      На  той  день,  завідуюча  відділом  строго   на  строго  приказала  усім  з'явитися  на  роботу  без  запізнення. Особливо  попередила  Сміяну,  бо  її  регулярні  запізнення  діставали  завідуючу  до  самих печінок,  але   за  ради  її  шанованих  батьків,  які  були  колись  викладачами  тієї  завідуючої,  ще  терпіла  її  витівки.

     Озброївшись  будильником  і  телефоном,  Сміяна,  як  ніколи  прокинулася  вчасно. Причепурилася.  Часу  залишалося  ще  ого-го! 

-  Вип'ю  філіжанку  кавусі! -  подумала  дівчина  і  заходилася  біля  кавоварки. Аромат  гарячої  кави  розлився  по  квартирі. Ковтнула  обпікаючий  ковток і,  раптом,   клята  кава  вихлюпнулася  на  білу  блузу. «От,  дідько! -  вилаялась Сміяна. -  Прийдеться  прасувати  іншу!»  Скоренько  попрасувала,  одягнулась  і  побігла  на  роботу.  Біля  самих  дверей  банку тільки  згадала  про  праску,  яку  забула  вимкнути  і  з  пів-обороту  погнала  назад.  На  роботу  звичайно  ж  запізнилася,  як  і  завжди,  але  сподівалася,  що  не  натрапить  на  начальство, іноді  їй  вдавалося  проскочити  непоміченою. Та  в  дверях  зіткнулась  з  розлюченою  завідуючою  відділом,  та  тільки  прошипіла:  «Звіт  мені  на  стіл! Вже!»  Дівчина,  ще  не  відсапавшись, кинулась  до  свого  робочого  місця,  схопила  звіт  і  побігла  до  кабінету  завідуючої  і  вже  у  самих  дверях  підбор  її  вишуканої  туфлі  не  витримав  шаленого  темпу,  який  Сміяна  завдала  своїм  ногам  з  самого  ранку, і  обломився, кинувши  дівчину  просто  на  елегантного  молодика,  який  від  такого  напору повалився  на підлогу,  як  підкошений. Звіт  звичайно  ж  розсипався  по  цілій  кімнаті,  а  завідуюча  з  переляканим  і  улесливим  виглядом  кинулася  піднімати  молодика, який  насправді  виявився  генеральним  директором  цього  банку. Повержений   директор   здається  і  не  намагався  скинути  з  себе  доволі  симпатичний  тягар,  який  умостився  на  ньому  усім  своїм  корпусом  і  відчайдушно  тріпав   ногою,  яка  заплуталась  другим  незламаним  підбором  у  скуйовдженому  краї  килимової  доріжки. Він затишненько  занурив  свій  ніс  у  принадливу  ямочку  що  ховалася  за розстібнутою  дівчачою   блузкою. Нарешті,  з  допомогою  завідуючої,  пара  повалених  триклятим  підбором  була  поставлена  на  ноги  і  грізний  голос  завідуючої  прогримів  над   головою  нещасної  Сміяни:  «Заяву  мені  на  стіл!»  Бідна  дівчина   пошкандибала  на  своє  робоче  місце  писати  заяву. Завідуюча  і  генеральний  вийшли  з  кабінету   у  зал,  де  за  скляними  віконцями   сиділи,  занурившись  у  свою  кропітку  роботу  касирки  і  розчервоніла  від  конфузу  Сміяна,  що  виводила  старанно:  «Прошу  звільнити  мене  за  власним  бажанням...»  З  відчинених  дверей кабінету  війнув  протяг,  що  миттю  підхопив  заяву  і  поніс  її  у  кут  між  випнутих  вхідних  дверей,  що  виступали  буквою  «П»  у приміщення,  і  величезним  столом  для  відвідувачів.  Сміяна  пострибала  через  увесь  зал  за  заявою,  яку  занесло  у  самий  кут  і  приліпило  до  відра  з  водою,  що  прибиральниця  ще  не  встигла  винести  з приміщення. Дівчина  зі  сльозами  на  очах  полізла  між  столом  і  дверима  і  раптом   у  залі  роздалося:  «Усі  на  підлогу!  Буду  стріляти!  Це  пограбування!  А  ти, -  звернувся   злодій  до  генерального, -  згрібай  сюди  гроші!  І  без  жартів! Пристрелю!» - Розбійник  кинув  йому  сумку і   зробив крок  назад  у  сторону,  де принишкла  невидима  для  нього  Сміяна,  а  вона,  не  довго  думаючи, схопила  відро  з брудною  водою  і  рвучко  надягнула  йому  на  голову…Так  Сміяна  героїчно  захистила  банк  від  озброєного  злодія!

  У  вечорі  вона  почувала  себе  Попелюшкою, якій  сам  принц  приміряв  черевичок  на  ніжку.  Принцом  став  для  неї  той  самий генеральний  директор  банку,  а  рівно  через    місяць  гуляли  вже весілля,  на  якому  старостихою  була  та  сама завідуюча  відділом,  у  якому  вже  не  працювала  більше  Сміяна.  Усі  дуже  тішились.  Тільки  батьки  продовжували  побоюватися,  щоб  їхня  незвичайна  донечка  ще  до  кінця  весілля  не  потрапила б  у  ще  якусь  пригоду.  Ну,  що  поробиш,  такою  незвичайною  народилася  їхня   Сміяна!