* * *
У відлунні моїх самогубств - Тільки
марності зболені дзвони. Я вернувся
із пам'яті губ, Щоб вином захлинутись
червоним.
Щоб завіятись в інші світи Чи розвіяти
зоряні терни. Я не міг їх ніяк обійти, Бо
душа відбувала свій термін.
Бо
судилося віще знаття, Що уже ми пилинками
стали. ...Я кохав її в межах життя, А
вона мене - поза світами.
|