Це було вчора...

Ти поряд! Бачу, як повітря.
Як жар вранішньої роси,
Як спів весняної грози.
Кохана! Чую твої ноти!..

Ти поряд! Знаю, як молитву.
Як сповідь чисту опівночі.
Як заповідь святу господню.
Кохана! Чую твої ноти!..

Ти поряд! Вірю, як в прощення,
Як в справжність нашої дороги,
Як в вічність нашої свободи.
Кохана! Чую твої ноти!..
***

Прощавай…

Прощавай моя рідна, кохана.
Моя доля і віра моя…
І нехай на душі буде рана,
Та тебе відпускати пора.

Прощавай моя люба, єдина…
Я навік буду вірним тобі!
Ти забудеш – моя в цім провина,
Лиш Любов залишу я собі!..

Пощавай моя світла надіє,
Мій одвічний святий оберіг.
Хай довік твоє серце радіє,
Жаль що в нім я себе не зберіг…

Прощавай…Все ще є щось між нами,
Та не смію прервать твій політ!...
Прощавай…Але ж як до безтями
Я хотів би сказати : «Привіт!»
***

Нестабільність твоєї стервозності
Визначається криком характеру,
І потоки незримої підлості,
Не вимірювані жодним параметром,
Убивають потрібні якості,
Що потрібні для власного творення!
І немає у гонора радості,
Окрім, чисто, гіркого спотворення…

Почуття неоднозначності
Оголяє криваві сторони,
І лиш комплекси більшевартості
Все ширяють, як чорні ворони.
Що ж, немає ніякого значення,
Ким з нас першим війну оголошено…
То було випадкове побачення
Наших «Я» там, де їх не запрошено!..
***

Ще трохи постою на цій зупинці…
Давно вже треба йти, а все ніяк
Не зрушу з місця…Й наодинці
Ловлю приємність власної біди…
Не ти…

Не ти чекатимеш в кінці маршруту,
Та і маршрут давно змінився наш…
Вдихаю я повітря, мов отруту,
Разом із тисячами на пероні…
Доволі…

Доволі тут таких, як я, в тривозі
Чекають всі, так і не знаючи чого…
Зостався лише крок - я на порозі!
Та розділила наших два життя
Зупинка ця!..
***

Твій погляд прощальний
Без болю і злоби.
Мій подих останній
Терпкий, аж до рвоти.
Залишить все пам’ять
До кожної миті,
Лиш образи з часом
Всі стануть розмиті.
Не знаю, що краще –
Буть першим чи гіршим.
Моє ж не загасне,
Твоє ж не пізніше,
Чим зайде те сонце,
Що нас озоряло.
Жаль, серце порожнє
Зхололо зарано…
Комусь – неважливо,
Мені ж – однозначно
Чи спека, чи злива –
Все буде невчасно.

Ти знаєш, я знаю.
Ми мали б знати…
Ми ж можем!.. Даремно,
Час речі збирати…
***

Вже не така, як ти, мене розбудить вранці,
І каву не таку зготовить на плиті.
Не так для неї, як тобі, зіграють пальці,
Вже не така, як ти, йде поруч по житті.

Вона хороша!.. Та тобі не рівня:
Не той і розум і краса не та.
Вона на тихе озеро подібна,
Ти ж як весняна буйная гроза!..

Щодня дурю себе – вона тобі заміна,
І вірним буду, як і був тобі…
Але ж яка, на біса, це тобі заміна,
Коли і каву не таку готує на плиті!..
***

Я зникаю…
Так тихо, непомітно…
Я зникаю…
Без слова, і без звуку…
Я зникаю…
Нехай не буде людно…
Я зникаю…
Не буде в двері стуку…
Я зникаю…
Як пройдена дорога…
Я зникаю…
Як зорі спозаранку…
Я зникаю…
Як гості за порогом…
Я зникаю…
Вже скоро, на світанку…
Я зникаю…