Вона й раніш мене кохала, Ця жінка сива, як ропа. Та почуття чужого спалах Душа не бачила сліпа. Тож не почутою лишилась Її любов непоказна І несмілива щира милість, Що в ній із часом не мина. Вона леліяла у мріях Про стрічі ці іще з тих пір, Коли я холодом повіяв Її теплу наперекір. Вона набралася терпіння Колись діждатися мене, - Щоб їй привів у ніч осінню Світання давнє весняне. Вона, для інших безіменна, Відводить погляд досі вбік, Коли у неї повсякденно Чужий гостює чоловік…
Та ні, Сашко, - і душа буває сліпою не тільки в коханні, і про порожню душу можна сперечатися довго, але чи слід це робити сьогодні, коли мої думки зрання зовсім про інше... Дякую.
Дякую тобі, Якове. На жаль, через певні обставини та обмаль вільного часу, ніяк не можу зібратися прочитати вірші розміщені останнім часом на сайті. Не обржайтеся, будь ласка, на мене через це, бо уже, мабуть, привчив вас усіх до своєї уваги...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Дід собі...нівроку 
5!
