Жорстока правда неминуче Безжально холодом війне, - Примусить думать, що везучий Ізнов байдужого мене. Я став звикати несвідомо До втрат у нашому гурті, Хоч все частіш про когось спомин Мене хвилює в самоті. Давно привчив себе до болю В душі, який не зупинить. Як рветься стрімко і спроквола Життя тонка й коротка нить! Вона, бува, в густому цвіті Переривається, мов сон, І той, кого бажав зустріти, На кладовищі вже аж он… Блукаю мовчки безкінечно Один, як перст, серед могил І граю вірою безпечно, Що ще в мені багато сил. Що ще живе моє коріння Смерть не здолає в боротьбі,- Бо ще живе в мені уміння Життю радіти у журбі.
Шкода, але ми безсилі тут щось змінити, і хоч якісь спроби в цьому напрямку ведуться, мені здається, що то все марна справа, на жаль, ясна річ... Дякую тобі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
