Я брів у
безодню…
Я брів у безодню похмурих снів,
Шлапав по калюжах безглуздого дня…
І смолоскипом за правду горів,
Без оглядки йшов , на крик не спинявсь.
Зануривсь у себе – розтерзана доле
Смієшся лукаво з життя як з провини…
Невже в твоє серце моя совість не коле,
Не бачиш як зав*язь на древі старезному гине…
|