Я розіб*ю всі фальші об учора, до Сонця шлях,до істини святої. Я йду до світла ,у сумління море... Ви ще не бачили мене такої! Гарний вірш,Наташо. Перечитаю ще раз.Сподобався...
Дуже глибоко, повністю в серце б"ють ваші рими. І тема вічна: жити чи не жити з напівкоханням, напівкоханим, чи зовсім не коханням. Філософія!!! Сказано як! Так і тягне знову перечитати і знайти хоч натяк на іншу половину життя - кращу, щасливу. На жаль. Буває і так, в більшості тільки так. Але як хочеться, хоча б мати надію.
Півкроку від тебе, Півмиті від щастя... Я бачу півнеба - Закрило ненастя. Півсвіту у тьмі, Решта - в білому світлі. Розказати б тобі, Може треба і крикнуть: "Зупинися, не йди, Зачекай ще півмиті"...
І я Вас, Вікторе, пітримую - краще все разом і більше, з головою і до безтями. Але вірш Наталії такий чудовий. Все досказано, немає й натяку на півзміст.
Максималізм - це чудово, але якщо нічого нема, то радий і половині того про що мріяв!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
, а от Поет ніколи не прибільшить, а швидше применшить свої заслуги 
