Питання
Покірна жінка з давнього села
Вночі була терплячою зі мною.
В її душі надія розцвіла
Забутою далекою весною.
В її словах співали солов’ї
Тривожно й нерозсудливо до ранку.
І близькості шалені ручаї
Кипіли поміж двох безперестанку
Покірна жінка, ти скупа на сміх
І вродою сумною небагата.
Невірного пустила на поріг,
Щоб втому самоти з душі прогнати.
Не спала ніч, бо думала в журбі:
Чому на ранок опустіє ложе?
Чому належу уночі тобі,
А світлим днем належати не можу?..
|