Стікає золото поволі
Із клена в твій понурий двір.
Озвалась радість мимоволі
В тобі журбі наперекір.
Пожовкле листя під ногами
Про цвіт весняний розповість.
Ти не за мене вийшла заміж
І я в дворі твоєму гість.
Ніяковієш ось на ганку
В своїй щасливій самоті,
Як і тоді – весняним ранком
Удвох зі мною у гурті.
Коли, іще не охололий,
Своїм чуттям не знав я мір…
Стікає золото поволі
Із клена в твій холодний двір…
|