Любов-це як отрута у змiї, У серце жалить i вбиває щохвилини, Навiщо жить тодi i сам не знаю, Навiщо покохав,i що за це я маю? Навiщо покохав?У себе я питаю За що?Навiщо?Що такого я зробив, Що ти мене не можеш покохати! Пробач,скажи,я зрозумiю правду. Так я не лицар, Так i білого коня нема у мене, Так не врятував тебе вiд злого я дракона, Якого вбити мав,якого й не було Я звичний хлопець,з звичного я мiста, Що покохав тебе,як звичайнiсiнький хлопчисько, Люблю тебе i серцем i душею, Усiм,що є,усiм,що може покохати. Душа вмирає вiд великого кохання, Яке не має вiдповiдi,одне лиш сподiвання. Але й вiд цього серце млiє i вмирає I лиш вiд тебе вiдповiдь чекає.
Хто тебе вигадав, Любове? Він божевільний був, мабуть. Це почуття таке чудове, Але й отруйне, наче ртуть. Від неї біль і насолода Сплелися міцно у клубок. Любов – підступна нагорода, Красивий з терня нам вінок. Мабуть, ти створена поетом, Що теми вичерпав усі. Навік залишишся секретом Глибин непізнаних душі. Хто тебе вигадав, Незнана? Ніколи це не взнаю я. Ти – найсолодша з всіх омана В пустелі нашого життя!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
