І неба блакить, і світанок, і зорі.
Усе потьмяніло, утратило блиск.
Заснула навіки берізка у полі,
Із сумом листочки її обнялись. Горює дівчина: не плаче – ридає.
Солдатик коханий пішов на війну.
Вже може й загинув…та хто теє знає.
Це віра й надія лиш вічно живуть… Минали все дні, пройшов час непомітно.
Дівчина нового знайшла юнака.
І сповивала вже власне гніздечко.
Хоч надто часто й бувала сумна… Родилася донька на щастя родині.
Маленька красуня – життя промінець.
І вже не могла сумувать господиня.
Її горюванню, здається, кінець. І все ніби добре. І донька зростає.
Вже скоро відлине в доросле життя.
Вона ще не знає, куди поспішає.
Як шкода, що звідти нема вороття… В житті все вдалося. Усе вона має.
Жалітись – на що? Ні, не можна, це гріх.
І лиш наодинці вона все страждає.
Солдатик загинув, а з ним цілий світ…
| 
у Вас 
0
