ПІД СОНЦЕМ ВІЧНОЇ ОМАНИ
Колись сказав хтось ” суєта...” -
Вона завжди була і буде,
Бо ми крізь всі свої літа
ЇЇ породжуємо всюди.
Ось русла вулиць, наче нерви,
Потоком людяним спливають.
Цей рух без спину, без перерви,
В якім всі люди місце мають.
Усе спішить, нагору пнеться,
Звиває, бореться, вирує,
Повзе, біжить, вперед несеться,
Радіє, плаче і сумує.
Людське створіння прагне жити
І відродитися бажає.
Цього нікому не змінити -
Все в муках родиться, вмирає...
Ми всі шукаєм місця свого
Під сонцем вічної омани,
І прагнем вийти на дорогу,
Що квітом вкрита, не бур’яном.
Які незвичні колорити
І незбагнені візерунки,
Та наші долі ними вкрито
І проштамповано стосунки!
| 
у Вас 
0
