Якби я і осліп, і оглух,
І зіщулився хворим на ліжку, -
Я тебе відчував би на дух,
Як свою недописану книжку.
Бачу очі твої голубі
Між рядками невисохлих літер.
Вибачай, що не можу тобі
Замість них принести гарних квітів.
Вибачай, що в долонях твоїх
Подарунок від мене не виник.
За оте, що для інших я міг,
А для тебе – і міг, і повинен.
Вибачай за чуттів каламуть
І здаватися віку незгоду.
За оте, що не можу забуть
На щоці не цілунок твій – подих.
Вибачай, що не скис і не згас,
Що чекаю повторень розмови.
Хоч і любі стоять поміж нас, -
Я на диво надіюся знову.
Ти уся - у моєму єстві,
Завдяки тільки долі примхливій.
Завдяки їй - ми досі живі,
І, напевно, безмежно щасливі…
| 
у Вас 
1
