Чи то не щастя – оголити
Потворне бісяче нутро
І враз навпомацки злетіти
До рівня глибшого метро. Бо там не видно... і не грішно.
І бог давно пішов звідсиль,
Ніхто й не згадує напевне,
Його приходу справжню ціль. А я – ще нижче, де не чути
Людської впертої гризні.
Й без мене вистачить їм смути.
Я нижче шахти, я - на дні. Ото є щастя...
| 
у Вас 
0
