"Морська зірка" (казка)

Ви знаєте, які чудові історії можуть розповісти хвилі моря, коли перші промені сонця ласкаво ковзнуть по безкраїй його поверхні? Одного разу я почула одну таку історію і зараз хочу розповісти її вам.

Глибоко-глибоко на самому дні моря, народилася дивна істота. Вона не була подібна ні на рибок, що пишалися своїми плавничками і блискучою луcкою, ні на прозорих, неначе скло медуз, ні на веселих рачків і, певно ж ні чим не нагадувала хижих величезних  акул. Це було маленьке з п’ятьма крильцями-ніжками створіння.

- Що за диво? Ні тобі краб, ні тобі медуза! – Проказала плеската камбала, яка любила дрімати, занурюючись у пісок, на самому дні моря.

- А я знаю хто це. – Сказала  срібляста сардинка, що на хвилинку завітала в гості на саме дно. – Це зірочка.

- Хм, зірочка! – Зневажливо промовив краб.- Зірочки сяють у небі я їх бачив, коли був на березі, але вони так високо, що не годен їх і роздивитися.

- А що таке - «небо»? – Наважилось запитати дивне створіння, яке сардинка тільки що назвала зірочкою.

- Небо – це таке море, тільки перевернуте догори ногами. – Глибокодумно сказав морський їжак і одразу ж перевернувся догори ногами, щоб продемонструвати наочно,тільки ніхто не зміг розібрати де у їжака був низ, а де верх.

- Дурниці!- Забуркотів краб, залазячи в мушлю, яку роздобув собі замість хатки. Він ще довго невдоволено щось буркотів, але його ніхто не чув, а тільки бачили, як з мушлі виходили бульки.

- Про небо знають хіба летючі рибки, але вони плавають на поверхні моря і ніколи сюди не опускаються. Я зараз! – Війнула хвостиком срібляста сардинка і швиденько попливла поміж коралів, що намагалися своїми гілочками-щупальцями впіймати спритну рибку.

- Фу, кому потрібне перевернуте догори ногами море? І вигадали ж таку назву. - небо! – Камбала позіхнула, пускаючи бульки, і занурилася в пісок щоб трішечки подрімати. Їжак, ображений на неввічливий вислів краба, вже давно заховався під каміння. Зірка залишилася сама. Вона спробувала поворушити своїми п’ятьма крильцями так, як робить це медуза, яка тільки що пропливла над нею і змогла також трохи проплисти, а потім вирішила, пройтися по піщаному дну, як це робить краб, вийшло досить таки не погано.

- О! Я можу не тільки плавати, але й ходити! Виходить я особливе створіння, а головне ні на кого не схожа та ім’я у мене незвичайне – Зірочка! Мені воно подобається – Проговорила зірка, милуючись на своє відбиття в дзеркальній лусці, якоїсь риби, що завмерла, над кораловими хащами.

- Я дізналася, дізналася! – Гукнула радісно сардинка, яка несподівано виринула з-за скелі, піднесеної над коралами, що погойдувалися від невидимих хвиль моря, наче гілки дерев від вітру. – Небо – це не море –це океан у якому мешкають зірки, яким подарувала сяйво золота риба-скат, що називається Сонцем! – Це мені тільки-но розповіли летючі рибки!

- І чого б то так кричати? Можна подумати, що сяйво подарували тобі. – Невдоволено проговорила камбала і знову позіхнула випустивши бульки. – Ну, не дадуть подрімати! Пошукаю десь спокійнішого місця. - І камбала попливла кудись за виступ скелі.

- Я теж хочу сяяти! – Сказала зірка. Вона захотіла знову помилуватися собою, але риби з дзеркальною лускою вже не було. – А що для цього треба? – По хвилинці спитала зірка.

 - Я гадаю, що треба піднятися вгору, щоб побачити золотого ската. – Не впевнено відповіла сардинка, здвигнув плавничками.

- Я обов’язково туди піднімуся, бо мушу сяяти! – І вона спробувала піднятися до гори, але товща води не пустила її на поверхню. Тоді вона почала повзти скелею. Їй було тяжко, але вона спочатку дуже старалася. Ледве доповзла до місця де вода стала світлішою і побачила, як крізь товщу моря пробилися золоті полиски. Вони коливалися на скелі і навколо розбігалися світлими плямами, від чого луска риб, які пропливали поруч, робилася золотою. Зірка занурилася у плямку світла і запишалася сама з себе: «Я сяю! Я сяю! Я досягла самого неба! Всі навколо повинні милуватися мною, бо я зірка!» – Голосно вихвалялася вона,аж усі мешканці моря зібралися подивитися на неї, а зірка від гордощів підстрибнула і… впала донизу.

- І треба ж-ж-ж було так пиш-шатися, не знати чого! – Зашепотіли між собою корали, та зірка почула їх і страшенно образилась.

- Нахаби! Пліткарі! Я вам за це відкушу ваші довгі язики! – Зірка заходилася в гніві кусати коралові гілочки, та тут пропливав поруч товстий тунець і… проковтнув зірку.

- От так! – Сказав краб, висовуючи клешню зі своєї хатки-мушлі. Не треба хвалитися тим, чого не можеш досягнути!