Ожини в лісі вже достигли.
Великі,сочні і терпкі.
Вони дарують свіжість літа,
І запах лісу навесні. Ожини,лісові ожини.
Чаруючих сердець плоди.
Легендами були плоди ті,
Які у пісню символом лягли. І ми збирали разом ті ожини.
Були щасливі й ми тоді.
З ромашок білих та волошок синіх,
Плели собі тоді вінки. Та промайнув той час так швидко,
Погасло все,немов ота свіча.
Розстались ми з тобою нині,
Між нами стала крига льодяна. Та крига айзбергом лягла у душу,
І нерозстане більш ніколи вже вона.
Залишився від нас лиш спогад,
Й ожина стигла,ягода ота!
| 
у Вас 
0
