Покинувши сутінь верхів’я соснову,
Спустилася вивірка хутко на сніг.
Гребеться під стовбуром, рудоголова,
Неначе в заметі готує барліг.
А може від дятла сховатися хоче,
Що, збившись із ліку, ізнову почав
Уперто й терпляче від ранку до ночі
Свій вік рахувати – і сон розігнав?
Чи вітер зухвалий її розтривожив
І випала шишка із лапок на сніг, -
Рвонулася білка донизу прожогом,
Щоб я в неї харч відібрати не зміг?
Дива відбуваються взимку в природі,
Та нас розморила життя метушня.
З диванів піднятись натомленим годі,
Коли й на екранах є дятел щодня.
| 
у Вас 
1
